Раннє дитинство Роман провів у Краковці та Камінці Струмиловій на Львівщині, де його батько працював у судах. Після вступу до Академічної гімназії батьки віддали сина на проживання у Львів до бабусі і дідуся - відомого етнографа Володимира та Герміни Шухевичів.

Окрім них значний вплив на Романа в дитинстві мав також Євген Коновалець, який деякий час винаймав у Шухевичів кімнату разом із січовим стрільцем і викладачем гімназії Степаном Шахом.

У школі Роман вчився добре, його річні свідоцтва за 1921 - 1924 pоки містять переважно оцінку “дуже добре” з основних предметів. Лише в 1923 – 1924  рр. навчальному році він мав з релігії, польської та давньогрецької мови оцінки “добре”, а з німецької - “достаточну”.

Юнак також займався музикою та співом: на початку 1930-их вступив на заочне навчання до Музичного інституту імені Лисенка по класу фортепіано. Разом із братом Юрієм він навіть виступав у Львівській Опері. 

Квартиранти Шухевичів згадували, що коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано — грав і співав iз «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина», після чого сварки вщухали.

Хлопець був надзвичайно вправним спортсменом: будучи студентом, поставив рекорд у змаганнях з бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів на Запорізьких іграх у Львові 1923 року. Після чого жартував, що має за ціль переплисти Ла-Манш. Також добре грав футбол, їздив верхи і танцював.

Роман у юності також був активним пластуном. В одній із облікових пластових карток юнака його охарактеризували так: “Найліпший з гуртка. Честолюбивий. Войовничий. Енергійний”.

Своє історичне призначення на вищих посадах в українському визвольно-революційному русі доби Другої світової війни Роман Шухевич бачив у тому, щоб сконсолідувати сили ОУН, розхитані нацистськими репресіями, усунути розбіжності та кризу в Проводі ОУН, яка виникла на початку 1943 p., підтримати ініціативу Крайового проводу ОУН на ПЗУЗ щодо створення Української Повстанської Армії та перетворити її в інструмент боротьби за Українську самостійну соборну державу.

Шухевич, усвідомлюючи необхідність демократизації деяких організаційних та ідеологічних засад діяльності ОУН, зорієнтував Організацію на створення всеукраїнського політичного представництва у формі УГВР. Завдяки цьому український визвольно-революційний рух, спочатку репрезентований лише ОУН, набув з літа 1944 р. загальноукраїнського значення, позбавився монопартійних впливів і почав просуватись на схід.

Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухевича: «Боротьба за волю українського народу, за його суверенне державне існування і розквіт стала змістом життя Романа Шухевича — людини виняткового гарту».

Романові Шухевичу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави. Посмертно іменований пластовою старшиною найвищим почесним ступенем гетьманського скоба (1950).

Завідувач НДС «Музей українського рушника»                                                               Н.Заїка

2 ЛИПНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 210 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАДИМА ВАСИЛЬОВИЧА ПАССЕКА (20.06./2.07./1808–25.10./6.11./1842) - українського та російського історика, етнографа, географа, археолога.

Під час екскурсії у Музеї кобзарства ми завжди звертаємо увагу відвідувачів на унікальну світлину, де зображений співак бандурист Олексій Чуприна і поруч нього, на східцях, біля підніжжя могили Тараса Шевченка у Каневі, сидить у темній ризі, з Панагією на грудях, посохом у руках – сивочолий священик. Це єпископ Мстислав.

Ковалинський Михайло Іванович (16.02.1745–18.06.1807) – просвітницький діяч, рязанський губернатор (1796-1800), генерал - майор, таємний радник. Відомий також як найближчий друг, учень і перший біограф мандрівного філософа Григорія Сковороди. Збереглося близько 80 листів Сковороди до Ковалинського.

Іван Макарович Гончар народився 27 сiчня 1911р. в селi Лип’янка Златопiльського р-ну Кiровоградської обл. (нині Шполянського р-ну Черкаської обл.) у сiм’ї бiдного селянина. Закiнчив Лип’янську семирiчку. Вступив до Київської художньо-iндустрiальної профшколи, де навчався живопису, скульптури та рисунка у К.Єлеви та В.Климова. в роки навчання жив на квартирі у свого земляка із села Лип’янка Максима Борисовича Коросташа – відомого музикознавця, фольклориста, члена Етнографічної комісії Академії наук УРСР, репресованого в 1938р. Його І.М.Гончар називав своїм духовним батьком. У домі М.Б.Коросташа Іван Гончар познайомився з вiдомим вченим – музикознавцем, фольклористом, чоловiком Лесi Українки Климентiєм Квiткою та матiр’ю великої поетеси Оленою Пчiлкою, думки яких про творчiсть утвердили його бажання присвятити себе мистецтву. Після закiнчення Київської художньо-iндустрiальної профшколи з дипломом скульптора-декоратора працював викладачем креслення та малювання у школi с.Васильків Шполянського р-ну Київської обл. 1931 р. вступив до Київського iнституту агрохiмiї та ґрунтознавства. Самостiйно продовжує роботу над скульптурою і рисунком. Під час навчання в Київському інституті агрохімії та грунтознавства, одночасно працював в Київських скульптурно-монументальних майстернях. Одержав одночасно два дипломи – агронома і скульптора. Обрав своїм фахом скульптуру. У 1937 р. виставив свою першу самостiйну роботу – скульптуру «Давид Гурамiшвiлi» – на Ювiлейнiй Всеукраїнськiй виставцi «Квiтуча соцiалiстична Україна». У 1939 р. брав участь у «польській кампанії» у складі так званого «визвольного походу» радянської армії в Західну Україну. Того ж року – участь у Республiканській ювiлейній художній виставці, присвяченій 125-рiччю вiд дня народження Т.Г.Шевченка (Київ; «Тарас-водоноша»).

Полковник Євген Коновалець – «єдиний вождь української нації»

14 червня 1891 р. у Зашкові на Львівщині у вчительській родині народився Євген Коновалець – полковник армії УНР, командир УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН.

Арсеній за походженням належав до української старшини; він був сином Івана Берла, переяславського полкового судді.

Б.О. Рибаков народився 3.06./21.05./1908 р. в Москві, в освіченій родині, яка належала до общини старообрядців при Покровсько-Успенській церкві. Батько його – Олександр Степанович Рибаков був істориком і лінгвістом, ректором Старообрядського богословського інституту, мати – Клавдія Андріївна працювала педагогом, закінчила Вищі жіночі курси. Закінчив Московський державний університет (МГУ) по спеціальності історія та археологія (1930). Впродовж 1930-х рр. працював у Державному історичному музеї. Його докторською дисертацією стала фундаментальна праця «Ремесло Древней Руси» (1942), в якій він використав матеріали багаторічного вивчення музейних колекцій. Понад 60 років він пропрацював на історичному факультеті Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова: в 1939-1943 – доцентом, з 1943 – професором, у 1950-1954 – деканом та проректором, 1953–1962 — завідувачем кафедри вітчизняної історії періоду феодалізму, був заслуженим професором МДУ. Понад 30 років Б.О. Рибаков очолював Інститут історії матеріальної культури (Інститут археології) АН СРСР (1956-1987). Був обраний членом-кореспондентом (1953), потім дійсним членом АН СРСР (1958), Герой соціалістичної праці (1978).

Мовчан Єгор Хомич (1.06.1898, с. Велика Писарівка Сумської обл. – 22.03.1968, м. Київ) – традиційний кобзар. Народився Єгор Хомич в сім’ї наймита. В дитинстві втратив зір, тому природно, що він маючи ще й музичний хист присвятив своє життя старцівству. За всіма канонами він перейняв науку в кобзаря Степана Пасюги, і пішов у світ нести людям слово правди, віри та любові до України. Кобзар співав про долю українського народу, про славне минуле та сьогодення. Із своєю вірною супутницею народною бандуру Є. Мовчан обійшов сотні українських сіл та містечок.

Народилася 31 травня 1880 року у м. Переяславі у родині лікаря. У 1905 році закінчила медичний факультету університету в Монпельє (Франція), з 1907 року працювала в Києві: 1908–1920 на Вищих жіночих медичних курсах, згодом, до 1930 року, в Медичному інституті, з 1927 року — в АН УРСР. Одночасно в 1933–1941 роках була керівником катедри патологічної анатомії Другого київського медичного інституту.