«Діяльність є більш успішною, коли йде не стрибками, але плавно й поступово поширюється, збільшується» - кредо І.Ф.Тимківського.

27 липня наукова спільнота відзначає чергову річницю від дня народження відомого археолога, дослідника культури ранніх землеробів М.Л. Макаревича. Про його життєвий та творчий шлях можна дізнатися у Музеї трипільської культури Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

Серед імен, пов’язаних із Переяславським колегіумом, по праву можна пишатись його вихованцем Шишацьким Григорієм Сепановичем, чернече ім'я Варлаам – першим ректором Переяславського колегіуму та Новгород-Сіверської семінарії, єпископом Володимирським і Житомирським, архієпископом Могилівським і Вітебським.

В когорті визначних українських народних художників чільне місце належить уродженцю с. Кропивни, що на Черкащині, Іллі Максимовичу Шульзі (1878–1938 рр.).

Петро́ Степа́нович Погребня́к (нар. 10 липня 1900 р. у с. Волохів Яр Зміївського району Харківської області, — пом. 25 липня 1976, м. Київ, Україна) — український вчений-лісівник і ґрунтознавець, доктор географічних наук, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професор кафедри лісівництва Української сільськогосподарської академії (Національний університет біоресурсів і природокористування України), академік та віце-президент АН УРСР.

Володимир Кирилович Гончаров народився 15 липня (2 липня за старим стилем) 1909 р. у м. Замостя Люблінської губ. (нині Люблінського воєводства, Польща). Закінчив Бердичівський кооперативний технікум (нині Житомирської обл.) (1929). Працював завідувачем відділу археології Бердичівського краєзнавчого музею (1929-1934). З 1934 р. перейшов до Інституту археології АН УРСР старшим науковим співробітником відділу слов’янської археології та Археологічного музею Інституту. Досліджував давньоруські міста і городища, слов’янську Лука-Райковецьку культуру, черняхівську культуру. Працював у багатьох археологічних експедиціях з розкопок стародавніх Іскоростеня (1939), Райковецького городища та поселення, (1946-1948), Городська (1947), Колодяжина (1948-1953), Пліснеська (1950), Галича (1951), Києва («місто Володимира», 1955), Воїня (1956-1957), городища Іван-Гора (1960-1967).

15 липня наукова спільнота відзначає чергову річницю від дня народження відомої вченої-археолога, музеєзнавця, кандидата історичних наук – О.Ф. Лагодовської. Олена Федорівна народилася 1899 р. у м. Одесі в сім’ї учителя. Середню освіту здобула у Петрограді, закінчивши в 1917 р. гімназію. У 1919 р. переїхала до м. Житомир, де здобула вищу освіту навчаючись у Житомирському Інституті народної освіти на факультеті суспільних наук за спеціальністю історія. Паралельно з навчанням із 1920 р. розпочала працювати у Волинському науково-дослідному музеї (нині Житомирський обласний краєзнавчий музей) спочатку лаборантом, в подальшому помічником заступника історичного відділу.Працюючи в музеї пройшла першу археологічну підготовку в експедиціях під керівництвом відомого українського археолога С.С.Гамченка.

Петро Іванович Прокопович – людина зі світовим ім’ям, яскрава особистість в історії світової науки. Народився 10 липня 1775 року в селі Митченки, поблизу Батурина, Чернігівської області в сім'ї дворянина-священика козацького роду. Навчався у Києво-Могилянській Академії. Після навчання служив у Переяславському кінно-єгерському полку. З військової служби звільнився у 1798 році. Вийшовши у відставку, взявся господарювати на землі. В садибі молодшого брата побачив пасіку. Відтоді все життя Петра Івановича було пов'язано з бджільництвом.

Микола Досінчук-Чорний (20.04.1918 – 3.07.1999) – видавець, дослідник кобзарства, публіцист і громадський діяч. Навчався у Кременецькій Духовній Семінарії (1930-і рр., нині Тернопільської обл.). Пізніше переїздить до Львова, щоб брати участь у визвольному русі за незалежність України. Через переслідування польською владою в 1949 р. він як і сотні патріотів змушений був емігрувати до США та змінив прізвище на Чорний.

8 липня чергові роковини з дня народження відомого українського поета, публіциста, громадського діяча та археолога зі світовим ім’ям – Олега Олександровича Кандиби-Ольжича. Він прожив коротке драматичне життя, але залишився у пам’яті як визначна особистість минулого століття. Громадськості він більш відомий як поет та керівник руху опору в Україні. Проте про Кандибу як науковця, археолога світового визнання відомо набагато менше. Опинившись у вимушеній еміграції, всі свої наукові дослідження він спрямував на вивчення минулого своєї Батьківщини, здійснивши вагомий внесок у розвиток археологічної науки в Україні.