20 лютого в нашій державі вшановується подвиг Героїв Небесної Сотні, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 р.- лютий 2014 р.), захищаючи право України на європейське майбутнє.

23 січня 1860 р. вийшло третє й останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Т. Шевченка з присвятою письменниці Марко Вовчок, надрукованого коштами Платона Симиренка. Платон Симиренко, відомий в Україні цукрозаводчик і меценат, виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Видання було значно повніше за попередні: сюди увійшло 17 творів Шевченка. Ця редакція «Кобзаря» зустріла в С.-Петербурзі серйозні перешкоди з боку цензури й лише завдяки заступництву міністра народної освіти Є. Ковалевського була видана.

Твір «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченко написав у садибі переяславського лікаря Андрія Йосиповича Козачковського 25 грудня 1845 р., якраз на Різдво.

Восени 1859 року Тарас Шевченко  востаннє відвідав Україну. Повернувшись до Петербурга, він почав часто хворіти. Взимку 1861 року його провідав  Микола Лєсков – російський письменник. Тарас Григорович довго розпитував того про Варшавську залізницю й Київське шосе, зауваживши: «Та коли б швидше ходили поштові екіпажі, не доїдеш живим на цих клятих перекладних, а їхати треба – помру я тут неодмінно, якщо залишуся».

«Слово о полку Ігоревім» є однією з найдавніших літературних пам’яток, вірогідно, кінця ХІІ ст., у основу якої покладені драматичні події із життя новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Невідомий автор відобразив у своєму творі історичні події у художньому стилі, а візуалізувати цю подію у пластиці на території Переяслава взявся відомий скульптор, член Національної спілки художників України Ігор Семенович Зарічний (1936–2020). Автором ідеї будівництва пам’ятника був директор Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника (нині – Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав») Михайло Іванович Сікорський (1923–2011), який вважав, що між «Словом» і Переяславом існує зв’язок.

Борис і Гліб (у хрещенні Роман і Давид) – перші руські християнські святі. За літописною версією вони були вбиті братом Святополком у ході міжусобної боротьби за владу, яка розгорілася після смерті їхнього батька Володимира Святославича.

14 травня Україна втрете на державному рівні вшановує пам’ять тих, хто ризикуючи власним життям рятував євреїв від неминучої смерті під час Другої світової війни. Цей пам’ятний день прийнятий Постановою Верховної Ради України від 2 лютого 2021 р. Україна входить у п’ятірку світових держав за кількістю героїв-рятівників євреїв, жертв Голокосту. На знак поваги та вдячності людям, які за національністю не були євреями, але рятували євреїв, державою Ізраїль впроваджене звання «Праведник народів світу», їх імена увічнені на Горі Пам’яті в Єрусалимі. За останніми даними цим званням відзначені понад 2,6 тис. громадян України. Насправді, рятівників євреїв набагато більше, тисячі з них залишаються невідомими, а їх подвиг невизнаним.

Це свято почали відзначати на початку 2000-их років у Нідерландах. Згодом воно поширилося на інші країни. Цей день присвячений енергетиці вітру і популяризації використання вітрової енергії для виробництва електроенергії та зменшення викидів вуглецю в атмосферу. Міжнародний день вітряка нагадує про необхідність переходу до використання екологічно чистих технологій і виробництва енергії для забезпечення сталого розвитку нашої планети.

27 квітня 1841 р.( за с. ст.) цензор П. Корсаков підписав квиток на випуск у світ альманаху «Ластовка» Є. Гребінки з творами Т. Шевченка.