Олекса Петрович Бахматюк геніальний майстер-гончар, який заклав фундамент класичної косівської кераміки і підніс мистецтво кахлярства до рівня «керамічного літопису» Гуцульщини. Він був одним із перших народних майстрів, хто свідомо підписував свої роботи («Олекса Бахматюк»), утверджуючи право народного митця на авторство.
Народився Олекса Бахматюк 10 грудня 1820 р. у Косові на Івано-Франківщині в сім’ї гончара Петра Бахматюка. Гончарної справи Олекса навчався у батька, який виготовляв переважно неполив’яний керамічний посуд. Деякий час працював разом із батьком, а після його смерті 1851 р. почав виробляти кераміку самостійно. Значний вплив на формування його творчого стилю здійснив знаний місцевий майстер Іван Баранюк.
Творчість Олекси Бахматюка склала цілу епоху в історії розвитку карпатського народного мистецтва ХІХ століття. Його талант був самобутній і унікальний. Серед косівських гончарів Олекса Бахматюк користувався повагою й неодноразово обирався керівником місцевого гончарного цеху. Асортимент виробів майстра вражає своєю різноманітністю. Він створював пічні кахлі, декоративний та ужитковий посуд (миски, тарілки, дзбанки та глеки, колачі, горнятка та кухлі), фігурний та обрядовий посуд (баранці та леви, свічники), вази для квітів, декоровані багатим рослинним орнаментом у поєднанні з геометричними малюнками або зображенням тварин. Він першим почав виготовляти складні багатофігурні композиції, розширив межі традиційного малюнка. На його печах «оживала» вся Гуцульщина. Майстер зображував селян, панів, вояків, корчмарів, музикантів та священників. За його кахлями можна вивчати тогочасний одяг, зброю, музичні інструменти та знаряддя праці. Поруч із реалістичними сценами він малював біблійні сюжети та міфічних істот (левів, фантастичних птахів), творячи цілісну картину світу горянина. Найвищим проявом його таланту є те, як він вписував людину в орнаментальне поле. Персонажі на його кахлях буквально «виростають» із квітів. Це створює відчуття гармонії людини з природою – ідеї, що лежить в основі всього світогляду гуцулів.
Для стилю Олекси Бахматюка визначальною була техніка «ритування» (гравірування) на глині, якою він досконало володів. Завдяки «ритуванню» майстер міг передавати рух. Його вершники справді скачуть, а музиканти – грають. Тонка заглиблена лінія дозволяла створювати набагато складніші композиції. Однією з найважливіших рис його авторського почерку є активне використання графічного прийому «ільчастого письма». Саме цей прийом перетворив його вироби з простого розмальованого посуду на складні графічно-живописні полотна. Майстер ідеально використовував традиційну триколірну гаму: жовтий, зелений та коричневий на білому тлі. Під час випалу глазур трохи розтікалася, створюючи м’які переходи кольорів – так званий ефект «сльози», робив малюнки живими.
Творчість Олекси Бахматюка мала великий вплив на стан і розвиток гончарства в Косові та загалом на Гуцульщині. Його роботи експонувалися на виставках у Відні 1873 р., Львові 1877 р. За переказами сучасників, у 1880 р. на виставці в Коломиї сам австрійський імператор Франц Йосиф придбав кахельну піч роботи Олекси Бахматюка. Це була найвища форма визнання, яка зробила майстра легендою. Вироби Олекси Бахматюка зберігаються в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини, у музеях Києва, Львова, Івано-Франківська, а також у багатьох приватних колекціях України та за кордоном.
15 березня 1882 р. Олекса Петрович Бахматюк відійшов у вічність, похований в Косові. Його творчість є унікальним явищем у народному мистецтві Гуцульщини, яка принесла неабияку славу косівській кераміці. Сучасне визнання традиції косівської мальованої кераміки Нематеріальною культурною спадщиною людства ЮНЕСКО було б неможливим без того канону, який заклав Олекса Бахматюк. Його стиль став «золотим стандартом», на якому вчилися цілі династії майстрів.
Молодший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка» С. П. Пригонюк