У 1239 році до Переяслава підійшли монголи. І життя змінилося назавжди.
Переяслав було захоплено 3 березня 1239 року. Штурм Переяслава очолювали воєводи Батия. Місто було завойоване, зруйноване і спалене, люди вбиті або захоплені в полон.
У літопису про це написано: «і взяв він (Батий) город Переяславль списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михаїла сокрушив, і начиння церковне незчисленне срібне й золоте, і дороге каміння узяв. І єпископа, преподобного Симеона, вони убили». Після загарбання Переяслава Батий рушив на Київ.
Чинити спротив монголам було дуже важко. Монгольська армія була добре організована і озброєна, їхнє військо було оснащене таранами, пороками, катапультами, які дозволяли брати штурмом середньовічні укріплені міста. Це була воєнна машина, за якою стояла міць Великої Монгольської імперії. Але переяславці все одно захищалися і стояли до останнього. На відміну від північної Русі, населення якої вважало, що монголи послані як «кара Господня за гріхи наші» і потрібно лише сприймати Божу волю, на півдні Русі християнською чеснотою було захищатися і відстоювати свою свободу. Тому й здати Київ на вимогу Батия, якому шкода стало руйнувати таке красиве місто, захисники відмовилися.
За відсутності у Переяславі в той час князя, оборону міста від монголів очолив єпископ Симеон, смілива, неординарна людина. Очевидно, що він мав значний авторитет у місті, коли за наявності тут професійних військових (бояр-намісників, посадників, дружинників) став до керівництва зовсім не церковною справою і героїчно загинув при цьому. Симеон став третім канонізованим єпископом Переяславля, його було занесено до лику святих як загиблого за віру.
Князівська доба завершилася, князів у Переяславі більше не було. Територія заселення міста значно скоротилася, більшість населення Батий вивів до своєї столиці Сараю, туди ж з часом була переведена і Переяславська єпархія – на переяславського єпископа у Сараї було покладено зв’язки Золотої Орди з християнським світом, зокрема з константинопольським патріархом. Життя у місті не припинилося зовсім, але воно ледве жевріло. Та вцілілі мешканці передавали нащадкам назви церков, урочищ, зберегли містобудівельну структуру. Покоління змінювалися, але пам’ять залишилася. Як і необхідність активно протистояти злу, боротися за свободу і волю.