15 ВЕРЕСНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 218 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ15 ВЕРЕСНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 218 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯМИХАЙЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧА МАКСИМОВИЧА(15(03).09.1804–22(10).11.1873) – ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГОВЧЕНОГО-ЕНЦИКЛОПЕДИСТА, ІСТОРИКА, ЕТНОГРАФА, ФОЛЬКЛОРИСТА,ФІЛОЛОГА, БОТАНІКА, ПОЕТА, ПЕРШОГО РЕКТОРА УНІВЕРСИТЕТУСВЯТОГО ВОЛОДИМИРА, ПРИЯТЕЛЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА, ДОСЛІДНИКАІСТОРІЇ ДАВНЬОГО ПЕРЕЯСЛАВА.

Народився Михайло Максимович 3(15) вересня 1804 р. на хуторі Тимківщина на Золотоніщині Полтавської губ. (нині с. Богуславець Черкаської обл.), у дворянській родині, яка походила із старшинського козацького роду Максимовичів-Васильківських. Батько Олександр Іванович обіймав посаду сільського судді. Родоначальником роду вважається Максим Васильківський, який жив у другій половині XVII ст. в Києві, на Печерську (мав прізвисько «Печерський»). Мати Гликерія Федорівна походила з козацького роду Тимківських. Рід Тимківських бере свій початок від козака Бубнівської сотні Тимофія Антоновича Тимка з Лівобережної України, внук якого Назар Тимківський був прадідом Михайла Максимовича, а його син Федір, дід Михайла Максимовича, народився у Переяславі, закінчив тут семінарію, служив у Переяславській сотні, одержавши ранг полкового осавула. У 1782 р. Федір Тимківський був записаний у дворянство.

Михайло Брайчевський народився 6 вересня 1924 р. в Києві. Він був корінним киянином у третьому поколінні. По лінії батька, Юліана Карловича, походив від ополяченої української шляхти греко-католицького віросповідання. Мати, Віра Архипівна, належала до російського дворянського роду Виноградових. Дитячі та юнацькі роки Михайла Брайчевського тісно пов'язані зі школою №83, що розташовувалася по вул. Лютеранській, 14. Під час війни в окупованому Києві Михайло Брайчевський закінчив школу, працював фотографом у фотомайстерні, а також креслярем в майстерні відомого київського архітектора В. Ф. Альошина. Здобутий досвід й навички згодом згодилися у роботі археолога.

У дослідника української культури, кандидата мистецтвознавства, композитора, диригента, бандуриста, педагога Віктора Мішалова зберігається рідкісна праця «Kytasty H. Some Aspects of Ukrainian Music under the Soviets / Григорій Трохимович Китастий // Research Program on the USSR, Mimeographed Series № 65. – N.Y.: 1965» (у російському перекладі). На моє прохання пан Віктор люб’язно надав дозвіл оприлюднити інформацію про цю книгу. Це такі гарні свідчення очевидця тих страшних років і голоду, і нівечення української культури загалом, конкретно - музичного мистецтва.

А. В. Стороженко народився 24(12) серпня 1857 р. у с. Велика Круча Пирятинського повіту Полтавської губ. (нині Полтавська обл.)  в родині заможного землевласника, інспектора Харківського університету. Належав до старшої гілки знаного козацько-старшинського та дворянського роду Стороженків, який веде свій початок з кінця ХVІ – початку ХVIІ ст., імовірно, від Андрія Стороженка, «старшого полковника Запорозького війська» (згадка 1610 р.). У ХVІІ ст. відомий ічнянський сотник та прилуцький полковник Іван Федорович Стороженко.

В сьогоднішній трагічний час для України, як ніколи, нам стають зрозумілими долі тисяч українців, за всі минулі віки. Тих патріотів, які не корилися тоталітарній агресивній системі казарменого комунізму більшовиків. Тих, хто ідентифікували себе лише українцями, господарями своєї землі, просвітниками українського слова, культури і, цим наражалися на переслідування, арешти, табори і знищення від представників сталінського режиму, виразників комуністичної ідеології.

«Це графік від Бога, це графік від природи.

Вона на зоряну висоту підняла техніку і цього жанру, і такого рідкісного як випалювання»

Роман Горак

Оксана Йосипівна Грицей (Винник) – видатна художниця-портретист, член Національної спілки художників України (1970), заслужений майстер народної творчості України (1980). Мисткиня однією з перших в українському декоративному мистецтві застосувала штрих як основний прийом письма, використовувала і поєднувала техніку різьблення і художнього випалювання електрописаком на дереві, а також інкрустацію бісером.

Василь (Вільям) Вецал, в Канаді його звуть – Білл Ветцал, народився 1943 р. в родині українських емігрантів в Ошаві, Онтаріо, Канада. Родина була трудолюбива, всі мали майстровиті руки і тому досягали успіхів лише власними зусиллями, талантом, винахідливістю розуму.

В 1979 р. до фондового зберігання (на той час) – Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника надійшов цінний експонат під назвою – «Бандура Павла Івановича Сениці (1879‒1960)». З історії експоната було встановлено, що надійшов він від Гераська Василя Сергійовича (1947-1981), журналіста Українського радіо.

26 липня 1842 року в с. Бенардосівка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині – с. Мостове Миколаївської області, Україна) народився Микола Миколайович Бенардос.

Упродовж 1862–1866 років навчався на медичному факультеті Київського університету, у 1866–1869 роках – у Петровській землеробській і лісовій академії (нині – Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тімірязєва («Тімірязєвська академія»), Росія).

Унікальний інструмент українців – бандура. Надзвичайно популярна та улюблена у XVII–ХІХ cт. У ХХ ст. цей інструмент переходить в розряд строго регламентованих, навіть елітних в українському суспільстві. Був період, в роки сталінського терору, коли бандуру чи релю (колісну ліру) потрібно було ховати за стріху, бо за тримання їх вдома, можна було «вскочити в халепу добрячу», як згадувала донька одного бандуриста.